Кожен багатоквартирний будинок споживає певну кількість теплової енергії для опалення внутрішньобудинкових приміщень (квартир, місць загального користування, нежитлових та допоміжних приміщень). Як має бути організовано розподіл спожитого будівлею тепла між співвласниками?
На початку зазначимо, що загальний обсяг теплоспоживання будівлі складається з таких компонентів:
Як правило, фактичне споживання тепла багатоквартирним будинком визначається вузлом комерційного обліку – загальнобудинковим тепловим лічильником, яким сьогодні обладнані практично всі будівлі.
Для розподілу загального обсягу теплоспоживання багатоквартирного житлового будинку між споживачами сьогодні використовуються дві основні технології:
1. Поквартирні теплові лічильники (вузли розподільчого обліку). Всі об'єкти нового будівництва обладнуються такими системами, це обов’язкова вимога, що міститься в будівельних нормах. В наявному житловому фонді такі технології практично не зустрічаються, оскільки їх застосування доцільне лише при горизонтальній розводці опалювальних мереж будинку з поквартирними введеннями (тоді як більшість багатоквартирних будинків старої забудови мають вертикальні системи опалення).
2. Спеціальні прилади-розподілювачі, що встановлюються на кожному опалювальному приладі (радіаторі) в квартирі. Вони визначають, яку частку від загальнобудинкового теплоспоживання використав конкретний опалювальний прилад. Така технологія призначені для організації розподілу саме в житловому фонді старої забудови, вона масово використовуються в багатьох країнах і має підтверджену ефективність.
В Україні вже також є багатоквартирні будинки, де при реконструкції системи опалення були встановлені прилади-розподілювачі для індивідуального обліку тепла. Особливістю цієї технології є вимога оснащення такими прилади не менше 50% всіх опалювальних приладів в системі опалення будинку (краще >75%).
На практиці розподіл обсягу загального теплоспоживання має ряд особливостей. Річ у тому, що багатоквартирний будинок може опалюватися від централізованих систем, може мати автономне опалення від вбудованої або дахової котельні, може повністю опалюватися індивідуальними (поквартирними) системами. У кожному випадку підхід до розподілу буде різний. Також можливі комбінації різних систем опалення в тому самому будинку – коли, скажімо, частина квартир перейшли на індивідуальне опалення, а решта опалюється централізовано.
Крім того, квартири в будинку можуть бути обладнані різними системами розподілу: коли частина співвласників обладнала свої квартири поквартирними теплолічильниками, інша – приладами-розподілювачами, а третя взагалі не має систем розподілу. Такі ситуації ставлять перед співвласниками важливі питання: якщо частина сусідів обладнала свої квартири тепловими лічильниками і платить за опалення за їхніми показами, то хто покриватиме витрати на опалення місць загального користування та витрати на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення?
Відповідь на такі питання дає «Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг», розроблена Мінрегіоном й затверджена в листопаді 2018 року (далі - Методика). Практично всі ситуації, пов'язані з розподілом теплоспоживання між співвласниками багатоквартирного житла описані в цій Методиці, так само як і питання розподілу, пов'язані з гарячим і холодним водопостачанням. Для загалу ця Методика може видатись складною, але спеціалісти, які займаються розподілом спожитих комунальних послуг, отримали чіткі настанови для своєї роботи.
Пояснимо для зацікавленого загалу основні положення цієї Методики. Одним з ключових нововведень, впроваджених Методикою, є таке поняття:
Це поняття розгортається довкола того факту, що підтримка належного теплового режиму в будь-якому приміщенні будинку протягом опалювального періоду вимагає постачання відповідної кількості теплової енергії. Якщо в будинку підтримується комфортний тепловий режим, то мінімум такої подачі визначається як ділення загальнобудинкового теплоспоживання (визначається по загальнобудинковому теплолічильнику) за певний період (як правило - місяць) на загальну площу опалювальних приміщень будинку. Споживачі, приміщення яких обладнані тією чи іншою системою розподільного обліку (поквартирними теплолічильниками, приладами-розподільниками) не можуть споживати теплової енергії менше, ніж цей встановлений мінімум.
Якщо на підставі показань систем розподілу хтось зі споживачів використовував менше теплової енергії, це означає, що він частково опалювався за рахунок своїх сусідів через суміжні міжквартирні перегородки: стіни, підлоги та стелі. У цьому випадку такому споживачеві має донараховуватися теплоспоживання до мінімальної частини середнього питомого споживання теплової енергії, встановленого для будівлі, в якій він проживає.
Таке нововведення виправдане з огляду на те, що запірна арматура, встановлена в обв'язки опалювальних приладів замість регуляторів, а також деякі регуляторні інструменти (найчастіше – радіаторні терморегулятори) дозволяють суттєво знизити температуру в будь-якому опалювальному приміщенні (до 16°С і нижче). Відтак у випадках, коли хтось з квартировласників почне активно цим користуватися, він або вона порушить температурно-вологісний баланс в будівлі, що може призвести до утворення цвілі та грибку й опосередковано вплинути на теплоспоживання своїх сусідів, які вимушені будуть збільшувати обсяги споживання, щоб створити комфортні температурні умови в своїх квартирах.
Донарахування, про які йшла мова вище, не використовуються у випадках нестабільного теплопостачання будівлі, але для цього необхідно, щоб протягом опалювального періоду не менше 30% опалювальних приміщень в будинку мали проблеми з якістю і кількістю наданих їм опалювальних послуг. Така ситуація оформляється відповідним актом-претензією, що підписуються споживачами та теплопостачальною організацією.
Наостанок слід відзначити факт появи сучасної Методики розподілу наданих комунальних послуг між споживачами в будівлях. Безумовно, щоб її відпрацювати на практиці потрібен певний час, але в цілому вже зараз є база, в якій закладено основи справедливого розподілу між споживачами отриманих комунальних послуг.