Одна з гострих проблем сьогоднішньої України — утилізація промислових і побутових відходів. Згідно зі статистикою, зараз на кожного жителя країни припадає близько 300 тонн накопичених відходів. Всього (як законно, так і нелегально) функціонує близько 35 тис. полігонів з утилізації відходів (а простіше кажучи — сміттєзвалищ), площа яких перевищує 12 тис.га. За оцінками фахівців, 99% з них не відповідають екологічним вимогам. Повторне перероблення відходів не перевищує 3% від їх загальної кількості. І така, неприваблива, ситуація ускладнюється з кожним роком.
Розв’язання цієї проблеми пов'язане з необхідністю кардинальної зміни підходів до санітарного очищення наших міст і сіл, підвищення відповідальності населення і підприємств у поводженні з відходами, використанням досвіду розвинених країн в їх утилізації.
Не можна сказати, що розуміння проблеми відсутнє на державному рівні або на місцях. Для прикладу:
- в кінці 2017 року Кабмін схвалив Національну стратегію поводження з відходами до 2030 року, якою передбачено значне скорочення обсягу захоронення відходів з сьогоднішніх 95% до 30%, збільшення ступеня їх перероблювання, організацію раціональної системи роздільного збору відходів;
- на початку 2018 року набув чинності закон про сортування твердих побутових відходів, який зобов'язує громадян сортувати побутове сміття;
- на регіональному рівні розробляються програми вдосконалення систем санітарного очищення населених пунктів. Програми орієнтовані на необхідність створення сміттєпереробних підприємств сучасного типу.
Як правило, подібні підприємства займаються сортуванням відходів, відбираючи з них те, що може йти на подальше перероблення (скло, метал, пластик, папір тощо) і утилізацією тієї частини відходів, які не можна переробити на полігонах. На сьогодні в Україні практично немає таких повноцінних підприємств. Про будівництво першого подібного комплексу загальною потужністю перероблення в 700 тис. тонн в рік, що включає етап сортування та сучасні методики утилізації відходів, оголошено на початку червня в Києві. У ряді населених пунктів функціонує всього 22 сортувальних лінії (Київ, Вінниця, Дніпро, Запоріжжя, Чернівці та ін.). Існує також кілька підприємств іншого типу, які на полігонах з відходами добувають біогаз і перетворять його в електричну енергію (Вінниця, Івано-Франківськ, Маріуполь, Миколаїв, Київ, Бровари, Бориспіль).
Серед сміттєпереробних підприємств окреме місце займають сміттєспалювальні заводи, які утилізують відходи шляхом їх спалювання. Це найбільш поширений тип сміттєпереробних підприємств в розвинених країнах. Всього у світі функціонує понад 2,5 тис. Сміттєспалювальних заводів. У США, наприклад, функціонує близько 500 заводів, в Німеччині та Франції понад 100 в кожній. Серед мегаполісів світу найбільшу кількість таких заводів в Пекіні — 32.
Перший сміттєспалювальний завод був побудований в місті Ноттінгем біля Лондона в 1874 р. за найпростішою технологією — утилізація сміття шляхом спалювання. Сьогоднішні сміттєспалювальні заводи це комплексні підприємства, на яких проводиться сортування відходів, їх спалювання і, що найголовніше — виробляється теплова та електрична енергія. По суті, вони являють класичний приклад альтернативної енергетики й, крім того, розв'язують проблему боротьби з відходами.
В Україні в різний час функціонувало 5 сміттєспалювальних заводів (Київ, Дніпро, Харків, Рівне та окупований сьогодні Севастополь), з яких працює тільки завод «Енергія» в Києві. Безлюдівський завод в Харкові пропрацював з 1982 по 2001 роки та з екологічних міркувань був поставлений на реконструкцію, яка закінчилася повним демонтажем. Аналогічна доля Дніпровського заводу, який реконструюється з 2012 року. Наймолодший завод, побудований в Рівному у 2013 році, пропрацював лише пів року і сьогодні працює без спалювання, а тільки на сортуванні відходів.
Завод «Енергія» в Києві був введений в експлуатацію в 1987 році. Щодня це підприємство переробляє 750 тонн твердих побутових відходів, що складає близько 25% від загальної кількості міського сміття. В результаті спалювання відходів завод виробляє до 200 тис. Гкал теплової енергії, яка використовується для опалення та гарячого водопостачання 80 тис. Квартир на столичному житловому районі «Позняки». При цьому, спалювання сміття як альтернативного виду палива, дозволяє щорічно економити до 30 млн. Куб. м природного газу. Як і на інших українських заводах, на підприємстві гостро стоїть питання впровадження хімічного очищення димових газів.
Подібні проблеми притаманні для всіх сміттєспалювальних підприємств. У продуктах згоряння сміття знаходяться практично всі елементи таблиці Менделєєва, найбільш небезпечні важкі метали, кислоти та діоксид сірки. Сучасні технології очищення димових газів дозволяють повністю нейтралізувати негативну дію цих речовин. Тому в розвинених країнах не існує обмежень по розташуванню сміттєспалювальних заводів. Є безліч прикладів розміщення таких підприємств навіть в центрі міст — прикладами тут є Токіо, Цюріх, або Ліон. Найбільш хрестоматійний приклад — завод «Шпіттелау» у Відні, який розміщений в центрі австрійської столиці. Уже майже 30 років це підприємство щорічно спалює 265 тонн сміття і подає тепло в 60 тис. Квартир 9-го району Відня. При цьому екологічна ситуація в районі заводу, як правило, набагато краще, ніж в інших районах міста і міська влада не стикається з будь-якими скаргами населення на екологію в цьому районі.
Звичайно, забезпечення екологічної безпеки сміттєспалювальних заводів і впровадження сучасних методів очищення газів, що відходять, істотно здорожують вартість будівництва таких підприємств. У структурі загальної вартості будівництва такі витрати можуть складати до 50%. Вартість будівництва нового заводу з перероблення 500 тис. Тонн відходів на рік коливається в межах 300-400 млн дол. Сконцентрувати такі кошти для більшості органів місцевого самоврядування є непосильним завданням. Тому багато хто з них активно займаються пошуком інвесторів на будівництво сміттєспалювальних заводів.
Основна причина того, що інвестори не поспішають реалізовувати свої наміри, полягає у відсутності матеріальних гарантій повернення вкладених ними коштів в будівництво подібних підприємств. Вартість перероблених відходів завжди значно нижче витрат на їх перероблювання. У розвинених країнах ці витрати компенсуються населенням у вигляді платежів за сміттєвидаляння і муніципальними органами у вигляді дотацій сміттєпереробним підприємствам. Середня вартість послуг з перероблювання відходів при цьому становить від 30 до 200 євро за тонну. Матеріальне становище наших громадян і можливості місцевих органів самоврядування не дозволяють платити в таких розмірах — набагато простіше поховати ці відходи на полігоні, і коштувати це буде 120 грн за тонну на офіційних полігонах або взагалі безкоштовно — на несанкціонованих звалищах.
У більшості країн бізнес з перероблення відходів прибутковий. У нас же поки прибуток від перероблення відходів отримують нелегальні "переробники". Але якщо ми дійсно хочемо розв'язати проблему санітарного очищення наших міст, селищ і сіл, то необхідно вже сьогодні вживати кардинальних заходів щодо підвищення економічного інтересу до підгалузі перероблення відходів. І це стосується не тільки підвищення до економічно обґрунтованого рівня вартості послуг зі сміттєвидаляння, або роботи з населенням щодо забезпечення роздільного збору відходів. Необхідно вдосконалювати законодавство щодо поводження з відходами в частині оподаткування виробників товарів. У багатьох країнах виробники платять податок на подальшу утилізацію тари та упаковування вироблених ними продуктів, який потім передається сміттєпереробним підприємствам. Слід подумати й про податкові пільги для цих підприємств. Іншими словами, потрібні заходи, які зробили б перероблення відходів в нашій країні таким же прибутковим, як і в передових країнах, - тоді інвестори прийдуть до нас не з намірами, а з реальними справами.
У висновку хотілося б ще раз повернутися до єдиного що працює в Україні київського сміттєспалювального заводу «Енергія». Доля цього підприємства може піти за тим же сценарієм, як і в інших аналогічних сміттєспалювальних заводів України, які припинили свою роботу. Навколо підприємства не один рік ведуться баталії щодо його закриття через шкідливий вплив на екологію прилеглих житлових масивів. Однак, це унікальне і дуже потрібне місту підприємство заслуговує іншої долі - необхідно вжити всіх заходів до його збереження. У КП «Київтеплоенерго», на балансі якого знаходиться завод, розроблений план модернізації підприємства, згідно з яким передбачається впровадження хімічного очищення димових газів.
У висновку хотілося б ще раз повернутися до єдиного що працює в Україні київського сміттєспалювального заводу «Енергія». Доля цього підприємства може піти за тим же сценарієм, як і в інших аналогічних сміттєспалювальних заводів України, які припинили свою роботу. Навколо підприємства не один рік ведуться баталії щодо його закриття через шкідливий вплив на екологію прилеглих житлових масивів. Однак, це унікальне і дуже потрібне місту підприємство заслуговує іншої долі - необхідно вжити всіх заходів до його збереження. У КП «Київтеплоенерго», на балансі якого знаходиться завод, розроблений план модернізації підприємства, згідно з яким передбачається впровадження хімічного очищення димових газів.
Хотілося б сподіватися, що зусилля міста увінчаються успіхом, і в результаті столиця отримає сучасне підприємство з виробництва альтернативної енергії та екологічна ситуація в одному найбільшому житловому районі Києва буде відповідати європейським стандартам. Більш того, модернізований завод буде наочним прикладом для інших міст країни у вирішенні проблем боротьби з відходами та поліпшення санітарного стану міського середовища.